ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО (1935-1963)

Василь Симоненко в одному з інтерв'ю сказав, що хоче робити гарне і добре, писати такі вірші, які б мали право називатися поезією.

Понад тринадцять років він володарював думами молодих українців. Його вірші вивчають напам'ять, цитують, кладуть на музику. Посмертна слава виявилася тривалішою і міцнішою, ніж прижиттєва.

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селянській сім'ї в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Фронтове дитинство було важким.

В мене була лиш мати
Та був іще сивий дід, -
Нікому не мовив "тату"
І вірив, що так і слід.
згадував В. Симоненко.

Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. Перші уроки життя, уроки доброти, любові брав від матері та діда. Писати майбутній поет почав ще у школі. 1952 року В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де разом із ним навчалися Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць, С. Тельнюк. У роки навчання В. Симоненко продовжує писати, активно працює у вузівській літературній студії. Після закінчення університету Василь Симоненко працював у газеті "Черкаська правда". Як журналіст, він сміливо занурювався у різні сфери життя, критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників.

Подією в житті В. Симоненка стало обговорення його поезій на творчому вечорі в республіканському Будинку літераторів 8 січня 1962 року. Він був веселою, доброзичливою людиною, романтиком, ліриком, закоханим у життя, істинним патріотом:

Україно! Ти для мене - диво!
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
("Україні")

Поет устиг побачити лише дві книжки: "Тиша і грім" (1962) та віршовану казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон" (1963). По його смерті вийшло ще чотири збірки: "Земне тяжіння", "Поезії", "Подорож в країну Навпаки" (для дітей), "Вино з троянд" (новели). А потім - 15 років мовчання: жодної збірки, жодного видання поезії аж до "Лебедів материнства" (1981).

Збірка "Тиша і грім" засвідчила появу поета широкого мистецького діапазону, неабиякого художнього обдарування, а головне - чесної і прямої життєвої позиції; суворого і ніжного, мудрого і наївного, який мав усі дані, аби вирости в митця першої величини. Що б не писав і про що б не писав Василь Симоненко, він завжди залишався чистим, щирим і відвертим.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя, -
говорить В. Симоненко в одній із поезій.

Поезії "Жорна", "Дід умер", "Баба Онися" - вірші, що ваблять простотою форми та її довершеністю, глибиною змісту і силою почуттів. Тітки Насті, Варки, дядьки Федори, Оверки, баби Онисі - ось його улюблені герої. Рідний народ, його радощі, болі й тривоги - це визначальна тема усієї Симоненкової творчості.

За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,
Я пам'ятник бабі Онисі
воздвиг би на площі в Москві.
("Баба Онися")

Особливою сторінкою творчості поета є його інтимна лірика. В. Брюховецький писав: "Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки, що найпростішими словами поетові вдалося виразити найсокровенніше, відкрити глибини майже непояснюваного". Внутрішній світ ліричного героя збірки "Тиша і грім" перебуває у дивовижній єдності зі світом довколишнім, що знаходить свій ідейно-естетичний вияв у взаємопереплетенні інтимних і громадянських мотивів.

Основна риса любовної лірики В. Симоненка - світлий юнацький смуток від неподіленого романтичного кохання. У вірші "Вона прийшла" поет створив образ коханої, далекий від чогось конкретного і реального. Це привабливий, чарівний образ вимріяної у снах любові:

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
("Вона прийшла")

Ціла гама радісних відчуттів постає у віршах "Буду тебе ждати, там, де вишня біла...", "Ти не можеш мене покарати...", "Коли б тобі бажав я сліз і муки...", "Є в коханні і будні, і свята". "Це та любов, - пише А. Ткаченко, - що споріднена з жертовністю, не вимагає нічого для себе і відкриває "Безмежну велич людської краси" ("Любов"). Любов приносить не лише щастя. Дуже часто вона пов'язана зі стражданнями, однак поет благословляє ті почуття, що наповнили його душу:

Ображайся па мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
("Тиша і грім")

"Світ який - мереживо казкове!" - цим життєствердним твердженням відкривається збірка "Земне тяжіння". А далі - знамениті "Лебеді материнства", своєрідний заповіт поета (слова "Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину" викарбувані на надгробку Василеві Симоненку в Черкасах). Друга частина цього твору (починаючи зі слів "Виростеш ти сину..."), покладена на музику А. Пашкевичем, стала піснею, що лунає як гімн синівської любові, людяності, патріотизму. У Симоненкових поезіях бринить мотив цінності кожного людського життя. Він закликає усіх нас не забувати, що ніхто і ніколи не повторить нашого існування на землі:

Ти знаєш, що ти - людини?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.
("Ти знаєш, що ти людина?")

Батьківщина для В. Симоненка - це синонім рідного українського народу. Він (поет) гостро відчував зв'язок із минулим, із героїчною історією свого народу:

Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
("Де зараз ви, кати мого народу?")

Ця поезія звучить як утвердження вічності, безсмертя українського народу, впевненості в майбутньому. Запорукою цьому поет вважає важке, але славне минуле, історичну пам'ять народу:

Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Василь Симоненко належить до поетів-шістдесятників, творчість яких віщувала відродження національної свідомості, впливала на громадську думку (Ліна Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Б. Олійник). Тематичний і жанровий діапазон творчості В. Симоненка досить широкий: вірші, байки, епітафії, притчі, сатиричні казки. Все це засвідчує величезний резерв багатогранного таланту, що не встиг розкритися.

Доля подарувала йому лише 28 років...

У пізній грудневий вечір 1963 року навіки зупинилося його молоде серце, що переболіло усіма людськими болями і кривдами. Та остання Симоненкова дорога не зупинилася біля його могили у Черкасах.

Є ще одна дорога - у людське безсмертя, де звучить Симоненків заповіт:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.